Головна
загрузка...

Процедура вирішення спорів в ООН

Згідно зі Статутом ООН всі держави дозволяють свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість. У цих цілях Статут ООНзакріплює основні засоби та необхідні рамки для мирного вирішення міжнародних суперечок, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки.

З моменту створення Організація Об'єднаних Націй відіграє провідну роль у міжнародно-правовій системі мирного вирішення міжнародних суперечок і підтримці міжнародного миру і безпеки. Мирне вирішення спорів в ООН здійснюється в основному чотирма головними органами: Генеральною Асамблеєю, Радою Безпеки, Міжнародним судом і Секретаріатом.

Статут ООН покладає на Генеральну Асамблею важливу роль в галузі мирного вирішення спорів, і вона в цілому ефективно здійснює свої функції в цій області. Генеральна Асамблея може обговорювати будь-яку ситуацію незалежно від її походження, яка, на думку Асамблеї, може порушити загальне благополуччя або дружні відносини між націями, і рекомендувати заходи для її мирного залагоджування (ст. 12 Статуту). Держави - члени ООН, коли вони вважатимуть це доречним, можуть довести до відома Генеральної Асамблеї інформацію про будь-якій суперечці або ситуації, яка може призвести до міжнародних тертя або викликати суперечку. Генеральна Асамблея може бути форумом для консультацій з метою сприяння швидкому вирішенню спору або заснувати відповідні допоміжні органи.

Центральна роль в системі органів, що займаються проблемами мирного вирішення спорів, належить Раді Безпеки. Згідно зі ст. 33 (2) Рада Безпеки, коли він вважає це доцільним, вимагає від сторін дозволу їх спору за допомогою засобів,перелічених у Статуті ООН (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод і т. д.). Він уповноважений розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародних тертя або викликати суперечку, для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки. Більш того, Рада Безпеки уповноважується в будь-якій стадії спору, продовження якого могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, або в ситуації подібного ж характеру рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання. При цьому він бере до уваги будь-яку процедуру для вирішення спору, яка вже вибрана сторонами.

Даючи рекомендації щодо вибору процедури або методу врегулювання спору, Рада Безпеки бере також до уваги, що спори юридичного характеру повинні, як загальне правило, передаватися сторонами в Міжнародний суд відповідно до положень Статуту Суду.

Якщо сторони в суперечці не дозволять його за допомогою зазначених у п. 1 ст. 33 Статуту ООН засобів, вони передають його до Ради Безпеки. У разі якщо Рада Безпеки визначить, що продовження даного спору насправді могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, він або рекомендує сторонам вдатися до належної процедури або методів врегулювання такого спору, або рекомендує такі умови вирішення спору, які вінзнайде підходящими.

Генеральна Асамблея ООН на своїй XXXVII сесії 15 листопада 1982 схвалила Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних суперечок. У ній визнається необхідним підвищення ефективності ООН у мирному вирішенні міжнародних спорів та підтримці міжнародного миру і безпеки згідно з принципами справедливості і міжнародного права.

Відповідно до цієї Декларації державам - членам ООН слід зміцнювати центральну роль Ради Безпеки, з тим щоб він міг повною мірою і ефективно виконувати свої обов'язки відповідно до Статуту ООН у галузі врегулювання спорів чи будь-якій ситуації, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки . З цією метою державам слід:

а) повністю усвідомлювати свій обов'язок передавати до Ради Безпеки такий спір, сторонами в якому вони є, якщо вони не
вирішили його за допомогою засобів, зазначених у ст. 33 Статуту;

б) більш широко використовувати можливість доведення до відома Ради Безпеки про будь-якому спорі або будь-якій ситуації, яка може призвести до міжнародних тертя або викликати суперечку;

в) заохочувати Рада Безпеки більш широко використовувати можливості, що передбачаються Статутом, з метою розгляду спорів
або ситуацій, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки;

г) розглядати питання про більш широкому використанні можливостей Ради Безпеки для розслідування фактів відповідно
із Статутом;

д) заохочувати Рада Безпеки як засоби сприяння мирному вирішеннюспорів ширше використовувати допоміжні органи, засновані ним в здійснення її функцій за Статутом ООН;

e) враховувати, що Рада Безпеки уповноважується на будь-якій стадії спору, що має характер, зазначений у ст. 33 Статуту, або в ситуації подібного ж характеру рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання;

ж) заохочувати Рада Безпеки діяти без зволікання у відповідності зі своїми функціями і повноваженнями, особливо у випадках, коли міжнародні спори переростають у збройні конфлікти.

Міжнародний суд є головним судовим органом ООН (докладніше див § 2 цієї глави). Манільська декларація рекомендує державам:

а) розглянути можливість включення в договори, коли це доречно, положень, що передбачають передачу в Міжнародний суд
спорів, які можуть виникнути при тлумаченні або застосуванні таких договорів;

б) вивчити можливість, в порядку вільного здійснення свого суверенітету, визнання юрисдикції Міжнародного суду обов'язковою згідно зі ст. 36 його Статуту:

в) розглянути можливість визначення справ, для вирішення яких може бути використаний Міжнародний суд.

Важлива роль у врегулюванні суперечок і конфліктних ситуацій належить Генеральному секретареві ООН. Згідно зі ст. 99 Статуту ООН він має право доводити до відома Ради Безпеки про будь-яких питаннях, які, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки. Генератьний секретар за дорученням Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї здійснює посередницькі повноваження або надає добрі услуті державам - учасницям спору. Як правило, вінпідписує угоди з державами щодо врегулювання конфлікту. Наприклад, у березні 1998 р. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан підписав угоду між ООН та Урядом Іраку про допуск міжнародних спостерігачів ООН для інспектування військових об'єктів з метою виявлення в них зброї масового ураження. Ця акція допомогла ліквідувати можливий збройний конфлікт між Іраком та США. Однак у березні 2003 р. США здійснили озброєний напад на Ірак.

У Декларації про запобігання та усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці, і про роль ООН у цій галузі, схваленої Генеральною Асамблеєю ООН 5 грудня 1988, приділяється значна увага ролі Генерального секретаря у вирішенні спорів та конфліктних ситуацій. Зокрема, в цьому документі наголошується, що Генеральному секретарю, якщо до нього звернулися держава або держави, безпосередньо порушені суперечкою чи ситуацією, слід у відповідь негайно закликати ці держави шукати шляхи вирішення або врегулювання мирними засобами за своїм вибором відповідно до Статуту ООН і запропонувати свої добрі послуги або інші наявні в його розпорядженні засоби, які він вважає підходящими.

Йому варто розглядати можливість звернення до держав, безпосередньо порушених суперечкою чи ситуацією, з тим щоб не допустити їхнього переростання в загрозу для підтримки міжнародного миру і безпеки. Генеральному секретарю слід, коли це доцільно, розглядати можливістьповного використання можливостей з встановлення фактів, включаючи напрямок представника або місій з встановлення фактів за згодою приймаючої держави у райони, в яких існує суперечка або ситуація. Генеральному секретарю слід заохочувати, коли це доцільно, зусилля, що вживаються на регіональному рівні для запобігання або усунення спору або ситуації у відповідному регіоні.